ДОГО 'КРАЄЗНАВЧЕ ТОВАРИСТВО 'РІДНОКРАЙ'

Велопохід із Дніпропетровщини по Приазов"ю

Козацькими і махновськими шляхами



                         На батьківщині Нестора Махна.

Із Великомихайлівки (Дібрівки) їхали у бік Гуляйполя у багатьох місцях польовими грунтовими дорогами – так було спеціально заплановано у маршруті, щоб оглянути деякі місця, пов’язані з Нестором Івановичем. Насамперед, наблизилися туди, де у глибокій секретності Махна лікували від тифу. Це місце ми відшукали ще в 2009 році під час 9-денного походу по Покровському району. Потім – колишня садиба Сєрікова над річкою Ворона, де махновці затрималися на кілька днів після Дібрівського бою і звідти посилали розвідку до Великомихайлівки. У степу спинилися біля колишніх Фесунівських хуторів, які були спалені за те, що їх господарі допомагали австро-угорцям і німецьким колоністам підпалити більше тисячі споруд у Великомихайлівці.

Дорога видалася важкою. Нещадно палило сонце. Тож довелося заїхати скупатися до степового ставка і знову – вперед. Уже перше враження від кількох сіл гнітюче – багато пустих або розвалених хат, а село Хороше Покровського району в останні роки повністю зникло, залишилися лише розвалини та бур'яни.

Тривалий привал зробили вже у селі Темирівка Гуляйпільського району, де свого часу ледве не загинув Махно, попавши в оточення. Поспілкувавшись із місцевими жителями і поповнивши запас води та соків о 16 годині трасою рушили через Успенівку у бік Махнограду. До речі, в Успенівці розповідали, як Махно по тривозі скликав своїх бійців: «Прилітає на коні вістовий, в центрі села за умовним сигналом свисне і селяни кидають будь-яку роботу, і вже через 15 хвилин кіннота у всеозброєнні галопом мчить на Гуляйполе».

На ніч спинилися у степу перед Гуляйполем, проїхавши під спекотним сонцем 50 кілометрів. Це був один із найтяжчих наших переходів. Наступного дня в'їхали до міста і направилися до річки Янчур, де свого часу любив купатися і рибалити Нестор Іванович. Сюди до нас прибув велосипедом місцевий краєзнавець Василь Григорович Користельов, дослідник махновщини. У центрі міста завітали до кафе, де вперше смачно наситилися гарячою їжею. До речі, і в майбутньому ми при першій нагоді користувалися громадськими закладами харчування. Подарували книги про Нестора Махна та останню збірку віршів Бориса Ковтонюка «Чутливі струни» редакції газети, музею і читачам бібліотек – для дорослих і дитячої.

Надвечір виїхали у бік м.Пологи. Заночували неподалік якогось ставка у степу. На околиці Поліг нам показали садибу, де жила з другим чоловіком перша дружина Махна Настя і яка померла в другій половині минулого століття (у нас навіть є її фото із сусідками). Це ще раз підтверджує, наскільки брехливий і провокаційний відомий російський фільм «Дев'ять життів Нестора Махна», який показують по телебаченню і тиражують на дисках. У тому фільмі підкреслюється, що Настю із немовлям убив сподвижник Махна Щусь. Можна наводити і багато інших диверсійних нісенітниць, які у свідомість, насамперед, українців намагаються навіяти росіяни, створюючи подібні «шедеври» та розказуючи нам нашу ж історію.

За Пологами – особлива зупинка. Тут вирішили покласти польові квіти до пам’ятного меморіального каменю на місці трагічної загибелі першого Голови Всеукраїнської громадської організації Нестора Махна «Гуляйполе» народного депутата України Анатолія Єрмака. Тут у нас відбулася зустріч із керівником Пологівського осередку Всеукраїнської федерації «Спас» Сергієм Грімовим та його дружиною Лілією і донькою Елліною, які прибули разом із кореспондентом районної газети «Районка» Лілією Ніколенко, щоб теж вклонитися Степовому Батькові і покласти квіти.

Звідси наш шлях проліг до великого села Кінських Роздор, батьківщини Анатолія Єрмака, де заночували на околиці. Цікаво, що у цьому селі місцеві краєзнавці не знайшли жодної людини, хто б служив у Червоній Армії з 1918 по 1921 роки, за винятком того періоду, коли махновці укладали угоди з червоними. Саме тут (і не тільки), коли розпитували старих дідів, щоб розповіли про службу у Червоній Армії, то оповідь завжди була приблизно такою: «Як крикне Батько Махно: «Хлопці, робіть грязь!» і ми на конях лавиною змітаємо все на своєму шляху».

У селі відбулося дуже багато зустрічей із різними людьми, у тому числі у сільраді, де заряджали мобілки, та з педагогами. Коли в другій половині дня під'їхали покупатися до дамби на річці Конка, були приємно здивовані словами одного з відпочиваючих: «Ми знаємо, хто ви. Учора ввечері передавали про вас по радіо». Отже, інформація бігла попереду нас, про що ми ще не раз переконалися в дорозі.

Заночували біля соняшникового поля і наступного дня направилися у райцентр Куйбишеве. Тут на околиці застав великий дощ, коли спинилися попити квасу. Перечекали, освіжилися в ставку і поїхали до центру. Виявляється, районна газета називається «Рідний край», тож тезкам із «Ріднокраю» в колективі були особливо раді. Старожили теж розповіли чимало цікавинок із минулих часів. Потім завітали на найближчу станцію Комиш-Зоря (колишня Старокостянтинівка), яка часто згадується у подіях махновської армії.

На нічліг спинилися поблизу села Воскресенівка у степу біля посадки, щоб назавтра повернути на Бердянську трасу і заїхати обабіч у село на зелену садибу-музей Володимира Миколаєвича Саєнка та його дружини Тетяни Іванівни. Вражень – море, а на прощання господар дав ще і свіжого меду, який того дня качав.

Минувши кілька сіл, де робили короткочасні зупинки, наблизилися до відомої козацької станиці Новоспасівка (зараз Осипенко) Бердянського району, де і спинилися за кілька кілометрів у полі.



Обновлен 09 янв 2012. Создан 08 янв 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником