ДОГО 'КРАЄЗНАВЧЕ ТОВАРИСТВО 'РІДНОКРАЙ'

Велопохід із Дніпропетровщини по Приазов"ю

Козацькими і махновськими шляхами



               Тут Нестора Махна назвали Батьком

У 2011 році члени ДОГО «Краєзнавче товариство «Ріднокрай» в рамках комплексних (авто-вело-водо-пішохідних) експедицій «Козацький зимівник» та «Дорогами Нестора Махна», розрахованих на три роки, побували в різних куточках Придніпров'я, Запорізької та Херсонської областей. Найдовшим був велопохід під назвою «Козацькими та махновськими шляхами», який здійснено з 16 липня по 3 серпня у Приазов'я. У ньому взяли участь лише двоє – подружжя Борис та Людмила Ковтонюки, хоча бажаючих було близько десятка, але з різних причин більше ніхто не зміг відчути неповторну радість степової мандрівки.

Із Дніпропетровська до Чаплиного, а потім до Просяної добралися електричками, а далі 420 кілометрів аж до Мелітополя – велосипедами, і звідти додому – знов електричками. Одним із найголовніших завдань походу було, крім збору краєзнавчих матеріалів, символічно об'єднати в одне ціле для майбутніх туристичних маршрутів три махновські «столиці»: Великомихайлівку Покровського району Дніпропетровської області, місто Гуляйполе та село Осипенко (колишня Новоспасівка) Бердянського району Запорізької області. Саме ці населені пункти свого часу дали найбільше бійців і бойових командирів у повстанський селянський рух буремних 1918-1921 років.

І ось, вийшовши із електрички і проїхавши велосипедами біля 20 кілометрів із Просяної, ми наближаємось до оповитої легендами Великомихайлівки з її неповторним Дібрівським лісом. Саме тут вперше махновці виграли великий бій з австро-угорцями восени 1918 року, після якого Нестора Махна в 30 років назвали Батьком, а під його крило виявили бажання стати близько півтори тисячі місцевих селян. Правда, на той час усім не вистачило зброї, тож відбирали наймолодших та настирливіших. У цьому лісі Нестор Іванович об'єднався із місцевим партизанським загоном Феодосія Щуся і відтоді вони діяли разом. Тут була і одна з махновських баз, де зберігалися запаси зброї та частина військової скарбниці. (детальніше про це можна почитати у книзі Бориса Ковтонюка «Легенди Дібрівського лісу», Дн-ськ, 2003) та інших.

Сходили на Біржанське кладовище, щоб вклонитися місцю поховання легендарного прадіда – сільського Нострадамуса Панаса Квітки. Проїхали частиною великого села. Потім – у Великомихайлівське лісництво (Дібрівський ліс), де нас чекали за попередньою домовленістю. Приїхав директор Васильківського держлісгоспу Віктор Володимирович Даценко, уродженець цих місць, підійшли працівники лісництва, хоч був і вихідний, а з Харкова прибув відомий художник Сергій Миколайович Пущенко, який написав найбільше картин про козаків в Україні. У другій половині дня ми презентували власну книгу «Нестор Махно. Біографічний довідник» в оздоровчому дитячому таборі «Маяк», що в цьому лісі.

Оскільки у цій місцевості ми вже не вперше, то вирішили довго не затримуватися. Безумовно, якби з нами були ще інші учасники походу, ми б їм показали і місце древнього козацького зимівника Дібрівський, і багато інших, пов’язаних із повстанським махновським рухом. Лише у попередньому місяці ми прожили у лісництві майже тиждень, готуючи матеріал про цей ліс на замовлення еколого-краєзнавчого журналу «Свята справа-ХХІ» еколого-туристичного об'єднання «Орлан» під керівництвом Петра Чегорки.

Раніше теж бували тут у походах, про що не раз описували. Тож надвечір знову рушили в дорогу. Якщо першу ніч провели на вокзалі станції Чаплине, то другу – у наметі за Великомихайлівкою, щоб зранку виїхати у бік Гуляйполя.



Обновлен 11 янв 2012. Создан 08 янв 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником