ДОГО 'КРАЄЗНАВЧЕ ТОВАРИСТВО 'РІДНОКРАЙ'

ПІДРОСТАЮТЬ ЮНІ КРАЄЗНАВЦІ!

Радує своєю творчістю внучка наших активістів Миколи та Ніни Нечипоренків - Катруся



                                                                До  краєзнавчого   товариства                                                                                                              «РІДНОКРАЙ»

                                                               Нечипоренко Катерина,

                                                               учениця 4-а класу  ЗОСШ № 35

                                                               м. Дніпропетровська.


                                                                                     Про себе:                                                                                                                                                                                                                       

                                                         Найбільше у світі люблю навчатися,

                                                         Про нове дізнаватися

                                                         І з друзями спілкуватися.

                                                        Англійську в Оксфорді вивчаю,

                                                        На фортепіано граю,

                                                        Сольфеджіо вже знаю

                                                       І в хорі співаю.

                                                       Сама вже й вишиваю.

                                                       В ансамблі «Данцер» я танцюю,

                                                       5  золотих медалей маю.

                                                       В художній школі я малюю,

                                                       В спортивній - в шахи, в теніс граю.

                                                       Усе і всіх люблю я

                                                      От і вся біографія моя.

                                                                                                                                       1-

 

РІДНЕ МІСТО МОЄ

 

Як подобається  мені  після довгих  літніх канікул повертатися  до рідного міста! Ось і тепер  мій поїзд  уже  під’їжджає до Дніпра. Притулившись до вікна,  вдивляюся у знайомі місця. Он здалеку видніється Монастирський острів, а за ним -  усі три пагорби, на яких  ось уже понад 250 років розбудовується  Дніпропетровськ.  Правий берег – як на долоні.   Височенні  сучасні будинки - свічки, дахи старих  будівель, довга Набережна - все-все утопає в зелені.  Десь там виблискує куполами й Преображенський собор, в якому мене хрестили маленькою.  А ось і  пофарбований у  синьо-жовтий  колір готель-парус. Наш український  прапор!  Яка краса!

Евріка! Саме   найдовшу в Європі і найкращу  в світі Набережну Дніпра  й треба  буде показати  гостю, який днями  приїде до нас  з Києва.  А то  я з бабусею «ламали» голови та думали-думали, чим би здивувати  такого гостя.  Він же виріс у столиці, де на кожному кроці пам’ятки старовини та різні рукотворні дива. А нам хочеться, щоб у нього залишилося про наше місто і про дніпропетровчан  приємне враження. Скажу по секрету:  це - наречений моєї тітки і, так мені здається, наш майбутній родич…

А й справді,  сядемо на катер і попливемо по Дніпру, а потім  пройдемося Набережною.  Там є що подивитися, є що й розповісти йому.  Звичайно, важко буде йому уявити, що  в цих місцях  років 50 тому  були лише  розкішні  плавні. Звісно, мене ще тоді й на світі не було,  бо мої мама та тато тільки народилися.  А все ж, я уявляю дикі піщані береги,  густі очерети,  старі  дерев’яні  човни рибацькі. Я в музеї бачила і такі  фотознімки, і картини художників. Тепер он і фонтани, і  храм Іоанна-хрестителя,  і  кам’яні баби-обереги, і сучасні пам’ятники, і  затишні кав’ярні, і навіть штучний водопад.  Та найбільше диво Дніпропетровська то це, мабуть, житловий масив Перемога, де я  живу. Він  же  збудований на  чистому  річковому піску!  Так задумав і зробив зі своєю командою  наш земляк,  відомий будівничий  Мільман. Йому вдячні земляки  за це маленький металевий  пам’ятник поставили біля парку ім.Т.Г.Шевченка,  і вулицю назвали його ім’ям.  До речі, Набережну,  масив Перемога будував і мій прадідусь Михайло. Він тоді працював водієм найбільшої вантажівки КРАЗ і перевіз   тисячі тон каменю та шлаку, щоб  укріпити берег Дніпра, щоб  міцними були фундаменти будинків.

Ось і вокзал. Чую-чую  прекрасну мелодію: «Дніпропетровськ- мій рідний дім!»… Я- вдома! Мені так весело! Як гарно навколо і які прекрасні люди мене зустрічають. Вони, звичайно, не знають, як я їх усіх люблю, а я всміхаюся кожному,  а особливо  матусі, яка біжить мені назустріч.

Як не просила  мама перепочити після  далекої дороги, але мені хотілося сходити до Дніпра.   І ми подалися на косу.  Тут, можна сказати, я виросла. Знаю кожен кущик, кожне деревце.  У мене є улюблене місце на березі Дніпра. Там ми з сусідами обладнали навіть пляж,  спортивний майданчик, збирали  сміття, порожні пляшки.  Один  гарний такий,  спортивний  дідусь – босий у будь-яку пору і голий, не знаю, на жаль,  його імені, власноручно вирубував  старі кущі та бур’яни, копав глибокі  на підходах до річки рівчаки, щоб машини не під’їжджали туди.  На косі я плавати навчилася, на самокаті, на роликах,  на велосипеді  їздити і на ковзанах  кататися взимку.  А тепер ось і фотографую,  на етюди ходжу, бо тут багато красивих краєвидів.  Природа тут дика. Так що буде що показати восени в художній школі.

Дошкільнятком я одного разу пішки дійшла аж до кінця коси!   Ну, зрозуміло,  не одна, а з бабусею та дідусем. Як зараз бачу  високі дерева, густі кущі, туман понад річкою.  Як у казці!  Ми там снідали,  фотографувалися, ловили метеликів.  Навіть не хотілося йти назад, а треба було.  Я страшенно втомилася , пройшовши кілька метрів,  часто перепочивала.  Коли  здалеку побачила високі  будинки на Набережній, то дуже зраділа і вже  не йшла, а бігла і  голосно та радісно гукала:  «Наконец-то мой родной город!» Я це все дуже добре пам’ятаю.

Тепер багато людей іде до Дніпра, бо тільки там можна  сховатися від спеки.  

Але що це? Де поділися густі, непрохідні  зарослі, з якими ми так боролися? Навколо - чистота,  красиві лавочки, акуратні доріжки. Як тепер гарно на дитячому пляжі! Он скільки дітей  купається у Дніпрі і бавиться на чистому пісочку!  З’явилися й сучасні дорогі  тренажери та прекрасно обладнані спортивні майданчики. А пенсіонери так гарно тренуються із спортсменами!

-        КРУТО!!!- радісно сказала я мамі, а вона показала мені на  великий рекламний  щит, на якому  зображено план  упорядкування коси і додала: «Буде ще краще! Це Філатов узявся тут порядок навести».

Так, я знаю  цього Філатова. Він  був у нашій музичній школі,  на святі  виступав, я сама чула його. І жив він у тому будинку, де й мої бабуся та дідусь. А навчався у  тій  школі,  куди я тепер ходжу грати в шахи.  Я ще знаю, що він побував у 38 країнах світу. Причому, на мотоциклі!  Набачився там усього хорошого, то тепер і наводить красу на косі.  Отака  його, значить, робота.  Хороша робота – для людей. Молодець! 

      Інколи Біблію читаю, так там сказано: судіть про людей не за їх словами, а за ділами. 

Цього літа я побувала в Асканії Новій, яку заслужено називають неповторним оазисом у засушливому  дикому степу.  Багато поколінь невтомно і вперто трудилося, щоб  виростити унікальний дендрарій. Із Дніпра на верблюдах воду возили, щоб поливати крихітні росточки дубів, смерек, ялин, ясенів, туй, берез, кленів…  На нашій же косі все швидко приживається,  буде добре рости, бо вода поруч. От тільки люди чомусь ходять туди, як  туристи.  Лише деякі порядкують та турбуються про  чистоту.

 Чому так буває? У своєму дворі  взимку я повісила  дуже красиву (сама зробила!) годівничку для птахів.  Чомусь ніхто туди не клав  зерняток чи хлібця. Тільки фотографуються на фоні.  Тепер ось після літніх канікул  повернулася додому, а  моя  квіткова клумба у колесі з трактора засохла. Ніхто ні разу не полив мої чорнобривці та катеринки.  А тільки накидали туди недопалків, сміття . Чому?

 На подвір’ї  трьох дев’ятиповерхових будинків один-однісінький  старенький  Микола Васильович (колишній металург)  висадив справжній сквер. Він років зо три  підряд щодня  з самісінького  ранку до пізнього вечора   трудився на своїй, як він казав, дачі: копав  глибокі  ямки у піску, носив туди чорнозем  від річки, насаджував тоненькі деревця, які   знаходив на косі, підпирав їх дерев’яними   кілками зі смітника.  Люди ж тільки у вікна виглядали та  пробігали мимо, а дехто вперто  навіть ставив там  свої автомобілі, ламаючи зелені насадження. Не стало вже Миколи Васильовича. Тепер на подвір’ї - справжній тінистий парк розрісся, який ми називаємо Миколаєвським.  Радію, що прижилися в ньому й мої дві шовковиці, обліпиха та півники, які я поливала водою з Дніпра -  не на верблюдах - на «кравчучці» возила…

   Гарно тепер на нашій косі. Якби ще й нова поліція там чергувала на велосипедах, скажімо, щоб порядок був. Головне ж, аби автомобілі там не їздили,  щоб тільки пішоходи та велосипедисти  прогулювалися. Порушників – штрафувати, а за ті гроші щось збудувати корисне для людей.

Наприклад,  простенький тенісний корт. Місця ж вистачає.  Я раніше ходила на «Восход», а тепер – ні, бо один урок дуже дорого коштує. А тут на  такому просторі багато було б охочих грати у великий теніс. Це - класно!

Були б гроші, то можна обладнати й куточок для гри в шахи. Як у парку ім.Т.Г. Шевченка.

А ще хочеться, щоб на косі можна було взяти на прокат і покататися на катамаранах, човнах.  Мені розповідали, що колись  від коси і до Придніпровська ходив  навіть рейсовий катер. От би усім класом прогулятися  Дніпром, подивитися на місто з води, на Старокодацьку фортецю!

Так хочеться вірити, що не тільки на нашій косі стане краще, а й люди подобрішають, турбуватимуться про  природу, оберігатимуть її.  І  на подвір’ях стане зелено, красиво.  І в школах ми, школярі, а не дорослі, самі  будемо насаджувати різні  квіти, кущі,  дерева. У моїй школі № 35 можна  було б і сад  шкільний посадити, щоб яблуні цвіли, груші, вишні, сливи і дарували нам свої плоди.  Уявляєте, скільки квітів росло б у школі, якби кожен другий учень (а це 400 із 800!)  посадив один  кущик?!

 Я знаю,  що  учні сільських шкіл навіть  вирощують на пришкільних грядках цибулю,  петрушку, кріп, різні  овочі, навіть змагаються за кращий врожай.  Правда, круто?

 Отак, мріючи, поверталася  увечері додому. На бульварі Слави  зустріла своїх однокласників, подружок із спортивного  клубу «Штурм». Усі так виросли!                                                            І тут побачила ще одну  новину:  художники проводять для дітей майстер-клас. Виявляється,   майже щодня тепер  відбуваються на бульварі майстер-класи з різних видів творчості.  Знову Філатов потурбувався?  От би  нашому «Данцеру» провести тут показову розминку, щоб всі-всі танцювали з нами, а ми  з найкращим  тренером  Ксенією Володимирівною Молодан  ще й продемонстрували  б їм свої нові танці. Тепер наш ансамбль не тільки заслужений, а ще й народний,  кожен із нас  вже  має по 6 золотих медалей і один Гранд-прі. Хороше  жити у такому  красивому,  спокійному,  рідному місті і мріяти  про  ще кращі часи! Радо показуватиму Дніпропетровськ своїм далеким і близьким родичам та друзям.

Так добре на душі, що хочеться ще додати:

 

Бачила я Київ і Львів,

Запоріжжя і Миргород,

Крим і Буковель,

Моршин і Генічеськ,

 Говерлу та Ай-Петрі,

Дніпро, Оріль, Самару,

Дністер, Вовчу, Татарку,

Азовське і Чорне моря.

Це все – Україна моя.                                                                                                                            

Пишаюся тобою,

Мила моя сторона.

Пошли нам, Господь,

Миру та добра.


 

                                                           Катя Нечипоренко. 12.08.2015р.

                                                                                                                   

З цією роботою та малюнком «Мій куточок на планеті Земля» Катя взяла участь у творчому конкурсі «Моє рідне Придніпров’я», який провела дитяча обласна бібілотека.

 



Обновлен 23 мая 2016. Создан 11 янв 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником