ДОГО 'КРАЄЗНАВЧЕ ТОВАРИСТВО 'РІДНОКРАЙ'

ГЕНОЦИД НЕ ПОВИНЕН ПОВТОРИТИСЯ

Відзначення пам"яті Голодомору у Дніпропетровську



ГЕНОЦИД НЕ ПОВИНЕН ПОВТОРИТИСЯ!

У суботу, 24 листопада 2012 року, вся Україна та багато українців за її межами відзначили одну із найжахливіших подій у світі – створення штучного голодомору в Україні у 1932-1933 роках, що є геноцидом для корінної нації. У Дніпропетровську місцева влада масово не відзначала цю страхітливу подію. Правда, опозиційно налаштовані громадяни та організації провели власні заходи. Зокрема, рівно опівдні розпочався траурний мітинг на 9 кілометрі Запорозького шосе, де покояться тисячі невинно убієнних. Потім з 16 години траурна процесія пройшла від Європейської площі, що біля ЦУМу, головною артерією міста до залізничного вокзалу. Там, біля пам’ятного каменю і хреста, що поруч із пам’ятником одному із організаторів голодомору Петровському, ім’ям якого названо і місто, поминальні заходи продовжилися. Це ще раз підкреслює, що влада і народ – не єдині.

 Коли знаходяться люди, які категорично заперечують факт Голодомору, я згадую своїх батьків. Мама жила у Корсуні Черкаської області, тато - на Кіровоградщині, але голод звів їх у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Вони поїхали у велике промислове місто в надії знайти шматок хліба.

Згадую також свою тітоньку – Палагею Шевченко  (Ільченко), яка жила на Кіровоградщині. Продзагони за декілька разів вивезли із села все їстівне. Люди почали вмирати від голоду. Щоб не їздили у міста за хлібом, їх оточив загін червоноармійців і нікого не випускав із села. Мама у розпачі їй сказала: "Тікай, доню, поки сили є, може хоч тобі вдасться вижити". Чудом тітці Палагеї вдалося вночі пробратися через оточення. Добралася до Кривого Рогу. А документів то в неї не було!!! Зустріла мого дядька Петра. Той працював чоботарем. Він же їй запропонував: виходь за мене заміж – допоможу з документами (його послугами користувалися і "потрібні" люди). Вона погодилася на пропозицію красивого чуйного юнака. Так врятувалася від голодної смерті. А село – вимерло. Продзагони забирали все до останнього у місцевостях, де кучно жили українці - навіть на Кубані, у Казахстані, Поволжі.

Через декілька років вони поїхали поклонитися могилам предків, там же, на Кіровоградщині, замість села була рілля. Від того злочину і сліду не залишилося, хіба що в пам’яті людській...

І таких прикладів в Україні – безліч.

Людмила Ковтонюк.



Создан 25 ноя 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником