ДОГО 'КРАЄЗНАВЧЕ ТОВАРИСТВО 'РІДНОКРАЙ'

РОЗДУМИ БІЛЯ ВКРАДЕНОГО МОНАСТИРЯ

За матеріалами експедиції «Придніпров'я – край козацький»



У першій декаді липня Дніпропетровська обласна громадська організація «Краєзнавче товариство «Ріднокрай» провела 8-денний водний похід «Козацьке Присамар'я» по Самарі та її притоках від гирла в район Новомосковського лісу у рамках постійно діючої комплексної (авто-вело-водо-пішохідної) експедиції «Придніпров'я – край козацький» та одного із її напрямків «Поневолення Козацьких Вольностей». На трьох надувних човнах (1 тримісний і 2 двомісних) чотири учасники стартували у затоці Самари – річці Кримка (Кринка) біля Новобогородицької фортеці, де і фінішували.

Піднялися вверх за течією Самари до Самарчука – річки, що витікає із Самари біля залізничного мосту на перегоні Новомосковськ – Павлоград і, пройшовши через ліс, впадає у Самару біля села Новоселівка Новомосковського району. Зупинки робили у різних місцях, інколи відхилялися від прямого маршруту, щоб оглянути притоки Підпільну, Піщанку, Солону. Наприклад, поповнити запаси прісної води вирішили в отелі Гудзон, що знаходиться на чудовому півострові на Підпільній. Оскільки я тут був пару тижнів тому на міжнародній конференції, мене охорона та інші працівники ще пам’ятали і дозволили набрати потрібну кількість води.

Найдовше – три ночівлі – простояли на одному місці на лівому березі Самарчука напроти Самарського Пустинно-Миколаївського чоловічого монастиря, щоб детальніше ознайомитися з ним та навколишньою місцевістю і побувати у Новомосковську (приблизно півтора-два кілометри звідси по дорозі), де відвідали дерев'яний Троїцький собор у стилі козацького бароко, зроблений без жодного цвяха. Як козацький собор, так і козацький монастир проросійська влада на зорі відродження української державності передала УПЦ Московського патріархату.

Точної дати заснування монастиря сьогодні не назве, очевидно, ніхто, бо його історія починається з передісторії. У кінці ХVI століття тут, як і вище по Самарі, наприклад, у районі села Вільне мешкали розбійники, які промишляли нападами на переправу через Дніпро перед Кодацьким порогом та іншими неблагочестивими справами в регіоні. В основному, це були втікачі із Січі та інших місцевостей, яких за різні провини мали суворо покарати. Сюди одного разу прибули два ченці (за Яворницьким), які, розібравшись, хто з ними поруч, хотіли втекти, але розбійники їх не відпустили, щоб не видали їхнього місцезнаходження.

Фактично існування Самарської обителі, як такої, розпочинається із 1602 року, коли із Києво-Межигірського монастиря на запрошення запорозької старшини сюди прибув досвідчений ієромонах Паісій і весь устрій закладу переінакшив за монастирськими порядками. Уже невдовзі всі запорожці називали цей монастир «Раєм Божим на землі, дійсною запорозькою Палестиною, істинним Новим Єрусалимом». Навколишня краса, ліс, багаті землі давали підстави для такого визначення.

Це був єдиний монастир на землях Запорозьких Вольностей. Він служив і фортецею, і місцем доживання на старості козаків та старшини, і лазаретом, і, звичайно, міцною економічною підтримкою для Січі. Зазнав часів розквіту і занепаду, набігів кримських татар і ногайців, різних морів під час масових епідемій.

Після знищення Запорозької Січі діяв аж до встановлення радянської влади. Потім тут був будинок для літніх людей, інвалідів, інтернат для розумово відсталих, притулок для сиріт.

На сьогоднішній день немає документальних свідчень про історію монастиря в період революційних та національно-визвольних змагань 1917-1921 років. Правда, є досить цікава версія, що тут зупинявся на кілька днів для відпочинку Батько Махно із повстанцями. Факт відомий з історії, але точного місця відпочинку не названо: значиться просто – у Новомосковському лісі. Враховуючи те, що у самому лісі це було найбільше житлове поселення, де можна не тільки розміститися, а й прогодувати значну частину людей, ця версія має під собою реальні підстави.

Щоби розкрити цю та багато інших історичних таємниць, необхідно провести археологічні дослідження – як наземні, так і підводні. За радянських часів, коли тема козацтва в окремі періоди взагалі була заборонена, або ж висвітлювалася у «кривому дзеркалі», це було неможливо. Майже нереально і зараз, оскільки керівник обителі та інші поселенці, м’яко кажучи, далекі від української історії. Ставленик Московського патріархату спочатку ієромонах Києво-Печерської лаври, а нині архімандрит Досифей (Савелов) пропозицію працівників місцевого історико-краєзнавчого музею дослідити підземні ходи та інші споруди і місцевість однозначно відхилив.

Цікаво, що з 1993-1994 року монастир почали відроджувати як жіночий – у насмішку над козаками, а з 1996 – як чоловічий, хоча на території обителі є і жінки, які виконують різну роль – господарську, торгівельну тощо. Тут є худоба і птиця, можна купити молоко та іншу молочну продукцію, набрати питної води, відповідно, внісши добровільне пожертвування на розвиток монастиря. Діє церква і розбудовується ще одна. Періодично приїжджають туристи, паломники та інші.

З одним із відвідувачів, який представився Федором, жителем Синельникового, помічником машиніста локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, ми поспілкувалися. Федір тут уже чотирнадцятий раз. Хоче отримати благословення від архімандрита. Правда, щоразу йому пропонують виконувати якісь господарські роботи. На цей раз він із тачкою прибирав двір монастиря. Наша розмова – яскраве підтвердження двох протилежних світоглядів. У Федора – українські військові, які проводять антитерористичну операцію на Донбасі, заслуговують засудження, православна церква Київського патріархату – неканонічна, а патріарх Філарет – самозванець тощо.

Щодо Московського патріархату, як свідчить історія, то він щонайменше двічі неканонічний відносно Київського. Але політика є політика, до того ж дуже брудна, і простим смертним продовжують проросійські священики нав’язувати брехливу версію, розпалюючи міжнаціональну та релігійну ворожнечу з далеким прицілом – знову поневолити Україну під російським ярмом.

Історію релігій, що найбільше впливали і впливають на українське суспільство, я розглядав у розділі «Москва – нам не мати, Рим – не батько» у першому в світі ґрунтовному дослідженні козацтва «Січеславщина козацька. Учора, сьогодні, завтра» (2013). Крім християнських течій, там проаналізовані і дохристиянські, що відроджуються, неорелігія РУНвіра і деякі інші.

Християн часто називають «сліпими рабами». І це закономірно. Чужа релігія принесена на наші землі «вогнем і мечем». При запровадженні християнства київським князем Володимиром, позашлюбним сином останнього язичницького князя Святослава, який розбив хозар, було знищено 6 із 12 мільйонів жителів Русі (Київської) і 270 із 300 міст, оскільки чужу релігію, насамперед, запроваджували у містах. Вчені сходяться на думці, що запровадження християнства (після вбивства двох законних синів Святослава) є помстою хозар (Малуша, яка народила Володимира, з їхнього племені).

Основна брехня християнства, що віруючим пропонують рай на небі (і то лише послушним, а інших залякують пеклом), а володарі спокійно, а інколи і нахабно, будують райське життя для себе на землі. Приклади – на кожному кроці. Згадайте хоча б «віруючого» президента-вигнанця Януковича. Та гіпноз є гіпноз (навіювання – одне із його різновидів).

Ще одна яскрава деталь. На початку 1990-х років на кургані біля монастиря був встановлений і освячений священиком УАПЦ о.Миколою (Соколовським) із Новомосковська великий дерев'яний хрест, біля якого на великі релігійні свята традиційно збиралися люди із навколишньої місцевості, а також козаки першого в регіоні Низового Козацького Товариства із центром у Дніпропетровську (ці моменти зафіксовані на фото у названій книзі). Нині хрест знищено. Правда, на кургані залишилася вмурована кам'яна плита із написом:

Спинися, перехожий,

І в час ясний, чи непогожий,

Піднісши серце пломінке увись,

За Україну щиро помолись.

Дехто вважає, а чи не однаково, до якого храму ходити – Бог то один. Далеко не однаково, бо релігія – то велика політика, а світогляд людини залежить від її ставлення саме до релігії.

До речі, Московський патріархат принципово не брав ніякої участі у святкуванні 500-річчя запорозького козацтва у 1990 році. Для чого відроджувати те, що ще в 1775 році знищено Росією? Це пізніше вони оговталися і почали підпорядковувати собі окремі козацькі організації, а то й створювати їх на свій кшталт.

Сьогодні багато козаків і просто рядових людей, побачивши облудність чужої релігії, все частіше звертають погляди у дохристиянський період, а то й відроджують древню релігію предків. Наглядачі чужоземного світогляду намагаються всіляко перешкоджати цьому, вдаючись до найбрудніших заходів. Правда, це вже їм не під силу. Свідчення тому – 22 грудня 2011 року, коли пророкували «кінець світу». Дійсно, кінець світу для підступних брехунів почався. Наступила нова ера на планеті і її нічим не зупиниш.


Борис КОВТОНЮК, керівник експедиції

Фото автора та прес-секретаря товариства Людмили КОВТОНЮК

Більше ілюстрацій - у розділі "Фото"



Создан 12 июл 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником