ДОГО 'КРАЄЗНАВЧЕ ТОВАРИСТВО 'РІДНОКРАЙ'

АРАБАТКА: ЗНАЙОМА І НЕЗНАЙОМА

Як відбитися від полозів, уникнути страху від обстрілу та інші цікавинки



Арабатську стрілку, що майже на 115 кілометрів тягнеться від міста Генічеськ Херсонської області до Криму, як правило, у народі називають просто Арабаткою. Це одне із улюблених місць на Азовському морі для відпочиваючих із різних куточків України і навіть зарубіжжя і з кожним роком стає все популярнішим. Винятком може бути хіба-що нинішній сезон, коли в Україні напружена обстановка, бо Росією грубо анексовано Крим, а у східних областях іде справжня війна із російськими та проросійськими терористами. Тому приїжджих як у пансіонатах, на базах відпочинку, так і у приватному секторі поменшало. Про це говорять абсолютно всі: автомобілісти, торговельники, свідчать численні вивіски «Є вільні місця». Це помітно і «неозброєним оком» тим, хто бував тут у попередні роки. Проте збільшилася доля «дикунів» – відпочиваючих просто неба, у наметах тощо.

Епіцентр притягання на Арабатці – за кілька кілометрів від села Щасливцевого у бік Стрілкового. Саме тут сконцентровані основні природні оздоровчі об’єкти: гаряче джерело, два солоних озера, косметичні та лікувальні грязі, затока Сивашу із, практично, повним спектром елементів таблиці Менделєєва, а також послуги масажистів тощо. Основне ж – цілющі властивості Азовського моря.

Особисто я на Арабатці бував щонайменше півтора-два десятки разів. Раніше готував звідси фоторепортажі про відпочинок придніпровських залізничників та їхніх дітей із двох пансіонатів і трьох дитячих оздоровчих таборів для газети «Придніпровська магістраль», де працював фотокореспондентом і заступником головного редактора. В останні роки – один-два рази на сезон приїжджаю просто відпочити. Але є ще один аспект зацікавленості даною місцевістю – краєзнавчий, що тісно пов'язаний із Придніпров'ям.

Нинішнього літа на Арабатці вперше одночасно зібралося п’ять членів Дніпропетровської обласної громадської організації «Краєзнавче товариство «Ріднокрай»: я із прес-секретарем Людмилою Ковтонюк, член правління Ніна Нечипоренко, голова ревкомісії Микола Нечипоренко та член ревкомісії Сергій Марченко (Кривий Ріг). Тож нам було про що поговорити.


      Дещо з історії: про Івана Сірка та Нестора Махна

Оскільки головними напрямками досліджень нашого краєзнавчого товариства є козацтво і найбільший на планеті у ХХ столітті повстанський селянський рух під проводом Нестора Махна, то саме ці аспекти, переважно, нас і цікавили у даному регіоні.

Запорожці не раз бували на Арабатській стрілці, хоча вона і знаходилася далеко від земель Козацьких Вольностей. Через неї (як один із шляхів) вони проходили до Криму. Тут же інколи «позичали» для війська татарських коней на випасах. Привозили і місцеву сіль, хоча це вже було основним завданням чумаків. Історія кілька разів зафіксувала про перебування на Арабатці й славетного кошового отамана Івана Сірка.

Знає ця земля і сліди бунтівних селян-махновців – нащадків запорожців. Зокрема, на початку 1919 року білогвардійські десанти висадилися у Генічеську та ще двох портах Азовського моря – Бердянську і Маріуполі – і повели шалений наступ у глиб України.

Єдиною перешкодою їм тоді стали селяни-повстанці. На південному плацдармі восени того ж року у зворотному напрямку розгорнулися бої між білими і махновцями. Вже 13 жовтня Кримський корпус махновців вийшов до моря: Володін захопив Генічеськ, а Павловський – Олешки. Взято 2 панцерних потяги, 2 панцерники, 2 танки, 100 автомашин, 4 баржі із збіжжям тощо. Оговтавшись, білі розпочали контрнаступ і 17 жовтня їхніми кримськими загонами внаслідок тяжких кровопролитних боїв частини Володіна були вибиті із Геніческа.

Коли 28 лютого 1921 року розпочався Кронштадтський заколот, Махно наступного дня із ядром своєї армії, повернувся на Лівобережжя. Він прямує у бік Генічеська, де діяла Мелітопольська група махновців – кримський полк Василя Куриленка. До речі, із 27 тисяч військовослужбовців Кронштадту 10 тисяч були вихідцями із махновського району та його околиць, а формальний лідер – голова кронштадтського ревкому – писар С.М.Петриченко свого часу входив у Гуляйпільську Раду анархістів. Лозунги моряків були махновськими – передача всієї влади «радам без комуністів» і відміна продрозкладки.

На жаль, махновська тематика, практично, не досліджена місцевими краєзнавцями із Генічеська і всі ці факти ми взяли із книги «Нестор Махно. Біографічний довідник», яку підготували разом із прес-секретарем нашого товариства Людмилою Ковтонюк. Друге, значно доповнене і уточнене, видання довідника при наявності фінансування вже через пару тижнів може вийти із друку.


Як відбиватися від полозів

Море, як на зло, майже ввесь час штормило. Тож про ловлю пеленгасу чи навіть бичків не було й мови. А рибалити хотілося ж! Виявилося, що на Арабатці є чи не єдине місце, де можна повудити і карасів – біля пансіонату «Арабатська стрілка» у селі Генгірка (Генічеська гірка) – між Генічеськом і Щасливцевим. Тож, отримавши таку інформацію, наступного дня ще до сходу сонця відправився на попутному авто до вказаного місця. Рибалка, який вже закинув вудочку, сказав, що треба ловити лише на черв'яки, бо на хліб не клює. Мене це трохи здивувало, бо маю чималу практику ловлі карасів на різні наживки. Та й черв'яки, привезені із Дніпропетровська, уже пропали, а морськими ще не запасся. Тож залишалося єдине – надіятися на удачу.

Вибрав порекомендоване місце незнайомим рибалкою над дорогою, що веде до пансіонату. Це свого роду рів, що обріс очеретами. Впіймавши пару карасів, був незадоволений – дуже малі: вдома на Самарі ловлю у рази більших. Та й місце не сподобалося: кожен прохожий і проїжджий надокучував запитаннями: «Клює?».

Підійшов один із місцевих жителів і порекомендував перейти до другого рову, де глибше, а, значить, і риба більша. Це, практично, поруч. Там екскаватором набирали жорству при будівництві об’єктів для пансіонату. У нього ж поцікавився, що то за змії у воді, бо ніяк не міг второпати – і не гадюки, і не вужі. Виявилося – полози, яких я бачив чи не вперше, або ж раніше не звертав на них увагу.

Знайшов кладочку під самими очеретами. По середині рову – не клювало. Як пізніше виявилося, там дно із жорстви і, зрозуміло, для карася немає ніякої поживи. А ось біля самих очеретів – не встигав витягувати рибу. Тим більше, що там затрусив місце макухою.

Упіймав чергового карася. Лише хотів опустити його у капроновий рибник, як відчув, що там щось є велике. Підняв і отетерів – полоз! Що робити? Зуби ж у нього дебелі. Правда, згадав із літератури, що ці змії не отруйні. Все одно неприємно доторкуватися до гада. Почалася боротьба. Полоз крутився і його не просто було вийняти із сітки. Врешті-решт вдалося випроводити непроханого гостя. Ретельно обдивився рибник – цілий. Значить, плазун проліз у отвір зверху, через який опускаю «трофеї».

На цьому біда не закінчилася.Навколо вода кишіла цими гадами, які, як навмисне, намагалися поживитися моїми карасями і нахабно підпливали до рибника, намагаючись схватити рибу. На щастя, на кладочці була добряча палка, якою я (очевидно, як і мої попередники) відбивався від полозів. Тільки якусь мить не догледів – нахаби вже тут. Другою неприємністю стали інші водні мешканці – черепахи. Вони теж були не проти поживитися дармовою їжею і постійно вели атаку на впійманих карасів. Їх із силою доводилося відривати від сітки, а одна навіть впіймалася на вудочку. Одним словом, морока. Тож, научений гіркою практикою, вирішив у майбутньому на подібні рибалки ходити лише із закритою посудиною, недоступною для нахабних і непроханих водних гостей.

 

Обстріл Стрілкового

За кілька кілометрів від останнього села на Арабатці – Стрілкового – знаходиться кордон із Кримом, недавно грубо і підступно анексованим Росією. З обох боків – військові. Коли ми від’їжджали із Дніпропетровська, бачили військовий ешелон, що відправлявся у бік Донбасу. Через кілька днів стояли на березі моря і помітили, як по дорозі у напрямку Стрілкового проїхали танки. Одним словом, знову стало неспокійно на серці. До того ж, того вечора у небі над Стрілковим раз за разом спалахували вогні. Склалося враження, що розпочався запеклий бій.

Зателефонували на гарячу лінію СБУ – зайнято. Із гарячої лінії МВС порекомендували дзвонити в АТО, а потім додали, що там про все знають. Тривога наростала. Багато зв’язувалися із своїми рідними і знайомими, щоб ті подивилися в Інтернеті, що ж відбувається. Інформації – ніякої.

Люди групами і поодинці насторожено слідкували за спалахами. Десь через годину-півтори все заспокоїлося і відпочиваючі поступово порозходилися на ночівлю. Напевне, багатьом із них у ту ніч ще довго було не до сну.

Уранці картина прояснилася. Виявляється, що то була гроза. Справа у тому, що вона над морем не така, як на материку. На суші блискавки не так часто розсікають небо, а тут – раз за разом, до того ж здалеку нагадують артилерійські залпи.


Трішки про здоров'я

Головними причинами більшості хвороб є надлишок або ж недостача різних елементів в організмі. Це виникає внаслідок погіршення навколишнього середовища в цілому та станом споживаної їжі і води зокрема. Людський організм – складний біохімзавод і кожен із нас повинен бути справжнім хазяїном, щоб не було збоїв у його роботі. Тобто, здоров'я кожного, насамперед, залежить від нього самого.

Про ці прописні істини можна було б і не говорити, якби на Арабатці не довелося зустріти безліч прикладів, як приїжджі замість лікування гроблять своє здоров'я. Ось, наприклад, чудодійне гаряче джерело (безкоштовне, а платне – в одному із найближчих пансіонатів). Тут весь світловий день, а часто і вночі, чимало купальників. Правда, подивившись на них, розумієш, що багато із них сюди приїхали без найменшого розуміння впливу підземної води з мінералами на людський організм. Так, є численний перелік недугів, які ця вода виліковує, але немало і таких, яким вона шкідлива (перелік можна узнати із витягів досліджень, що продаються тут же).

Очевидно, багато людей взагалі оздоровлюються «на запас» без будь-яких консультацій із фахівцями про стан власного здоров'я. Перебувати ж у гарячій воді можна лише не більше 15 хвилин і то раз на добу протягом 10 днів, а чимало пацієнтів «набираються сили» набагато довше. Окрім того, занурюватися у воду можна лише до області серця. Необізнані ж – роблять це до голови. Після відвідування гарячого джерела обов’язково треба тепло одягнутися і відправитися на пару годин для відпочинку. Більшість же роблять навпаки – навіть поспішають до моря покупатися. Хлопчикам до 12 років взагалі не можна приймати подібні процедури, але чомусь деякі батьки не усвідомлюють цього. Перелік можна б продовжити, але й цього достатньо, щоб зрозуміти, що багато із нас – вороги власного здоров'я.

Неподалік є два солоних озера (в останні роки за в'їзд до них транспортом вноситься по 2 гривні на комунальні послуги: душ, туалети тощо, пішоходам – безплатно). На воді можна лежати, оскільки розчин солей наскільки концентрований, що людина, практично, не тоне. Термін перебування у такій воді майже не обмежений і шкоди організму, практично, не наносить.

За озерами у бік затоки Сиваша можна власноруч набрати грязей. Але тут теж треба бути обережними. Грубо їх розділяють на лікувальні і косметичні. Лікувальні – чорні, ними можна намазувати на 5-10 хвилин (до висихання) лише суглоби і ні в якому разі області серця та кишково-шлункового тракту. Потім все змити у солоному озері чи морі. Пересихання шкідливе – можна пошкодити шкіру. Косметичні грязі (вони теж мають цілий спектр лікувальних) користуються найбільшою популярністю серед жінок – омолоджують шкіру тощо. Ними, практично, обмазують все тіло. Після висихання треба терміново змити. Такі ж грязі та інші можна придбати за поміркованими цінами і біля солоних озер та гарячого джерела.

Багато відпочиваючих до кінця ще не оцінили вплив води із Сивашу, затока якого на протилежному боці стрілки від моря. За дослідженнями експертів у цій воді наявні майже всі елементи таблиці Менделєєва. Тож водолікування на Арабатці ще має значний резерв у перспективі.


Борис КОВТОНЮК, голова Правління ДОГО КТ «Ріднокрай»

Фото автора та прес-секретаря Людмили КОВТОНЮК



Создан 06 авг 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником